Нова архітектура європейської безпеки вимагає нових лідерів та рішучих дипломатичних кроків, особливо в умовах, коли традиційні трансатлантичні союзи проходять випробування на міцність. Нещодавно прем’єр-міністр Чехії Андрей Бабіш виступив із гучною ініціативою, заявивши, що канцлер Німеччини Фрідріх Мерц має очолити дипломатичну місію від імені Європейського Союзу для припинення російської агресії проти України. Про це повідомляє чеське видання Ceske Noviny. Така пропозиція відображає глибоке занепокоєння європейських еліт щодо можливого самоусунення США від активного вирішення української кризи.
За словами Бабіша, затягування війни не принесе «нічого хорошого» жодній зі сторін, хоча він чітко означив російського диктатора Володимира Путіна як агресора. Головним аргументом на користь європейської ініціативи чеський політик називає зміну пріоритетів Вашингтона. На його думку, президент США Дональд Трамп зараз максимально зосереджений на близькосхідному треку, зокрема на врегулюванні кризи навколо блокади Ормузької протоки, що обмежує ресурси та увагу Білого дому до Східної Європи. У цьому контексті делегування мандату Ради ЄС та Єврокомісії німецькому канцлеру виглядає як спроба Європи взяти відповідальність за власну безпеку у свої руки.
Проте ідея німецького посередництва викликає чимало скепсису в експертному середовищі. Попередня історія німецько-французького медіаторства у формі «Нормандського формату» та Мінських домовленостей продемонструвала неефективність спроб задобрити агресора. Крім того, будь-які переговори з Кремлем наразі є вкрай небезпечними через небажання Москви йти на реальні компроміси. Російська сторона продовжує використовувати дипломатію виключно як інструмент тиску та затягування часу. Більше про підводні камені таких процесів можна дізнатися в нашому матеріалі «Гра в миротворчість: навіщо Лавров імітує готовність до переговорів та чому це не спрацює».
Потенційне призначення Фрідріха Мерца спецпредставником ЄС також зіткнеться з внутрішніми протиріччями всередині самого Брюсселя. По-перше, не всі країни Східної Європи та Балтії готові беззастережно довірити лідерство Берліну, пам’ятаючи про багаторічну енергетичну залежність Німеччини від РФ. По-друге, позиція самого Мерца щодо підтримки України є досить жорсткою, що ставить під сумнів його роль як «нейтрального» посередника, якого б прийняв Кремль. Москва традиційно намагається нав’язати своїх кандидатів на роль медіаторів, як це було зі спробами залучити Герхарда Шредера, що були категорично відкинуті як Києвом, так і офіційним Берліном.
Додатковим чинником, який ускладнює місію будь-якого європейського посередника, є внутрішня трансформація російського режиму. Російське керівництво дедалі глибше занурює країну у стан довготривалого протистояння із Заходом, де війна проти України є лише першим етапом глобального переділу сфер впливу. Як детально описано у статті «Кремль прощається з минулим: чому російська еліта готується до десятиліть війни та санкцій», Москва не шукає швидкого миру, а налаштовується на довготривале виснаження супротивника. Це робить пропозицію Бабіша занадто оптимістичною у короткостроковій перспективі.
Зрештою, ініціатива чеського прем’єра підкреслює важливий тектонічний зсув у європейській політиці: усвідомлення того, що безпекова парасолька США більше не є гарантованою та вічною константою. Європа змушена дорослішати в прискореному темпі, шукаючи лідерів, здатних говорити з позиції сили як з партнерами за океаном, так і з ворогом на сході. Чи стане Фрідріх Мерц такою фігурою — покаже час, проте сам факт початку цієї дискусії свідчить про глибоку реконфігурацію європейської геополітики.