Україна здійснила технологічний стрибок у веденні дистанційної війни, суттєво розширивши радіус дії своїх засобів ураження. Як повідомляє Bloomberg (https://www.bloomberg.com/news/articles/2026-07-01/ukraine-s-missiles-now-have-almost-half-of-russia-within-reach), українські дрони та ракети тепер здатні ефективно вражати об’єкти вглибині території Росії на відстані понад 2000 кілометрів від державного кордону. Цей показник фактично ставить під загрозу безпеку половини російської території, перетворюючи віддалені регіони на зону потенційних ударів.
На сьогодні українські оборонні потужності дозволяють дотягнутися до цілей на Уралі та в Західному Сибіру. Зокрема, під прицілом опинилися Тюмень, Ханти-Мансійськ, Салехард та Омськ. Це свідчить про радикальну зміну стратегічного ландшафту: глибокий тил РФ, який раніше вважався безпечним «острівцем» стабільності, тепер стає вразливим майданчиком для атак. Варто зауважити, що подібні технологічні успіхи на фоні поточної ситуації є логічним продовженням загальної стратегії тиску на ворога, що паралельно спостерігається і в економічному вимірі, де відчувається гостра паливна криза в РФ.
Експерти відзначають, що ключовим фактором став безпрецедентний темп виробництва. У червні Україна застосувала понад 11,6 тисяч безпілотників, тоді як російські сили — лише 5,7 тисяч. Таким чином, Україна вперше за час повномасштабного вторгнення перевершила ворога за кількісними показниками використання дронів. Окрему увагу привертає розробка типу «Фламінго», здатна долати дистанції до 3000 км, що робить навіть найвіддаленіші оборонні заводи та нафтопереробні підприємства Росії легітимними цілями для ЗСУ.
Стратегічна мета цих операцій — паралізація російського ВПК та порушення енергетичної інфраструктури, що живить агресію. На тлі цих успіхів аналітики також згадують про те, що фінансова агонія РФ через масове виведення готівки громадянами лише посилює ефект від військових поразок у глибокому тилу. Президент Володимир Зеленський поставив амбітну мету — виготовити 10 мільйонів безпілотників до кінця 2026 року, що підтверджує курс України на технологічну перевагу та системне виснаження російського військового потенціалу.