Попри численні заяви міжнародних спостерігачів про можливе завершення активних бойових дій, реальні наміри Кремля залишаються максимально агресивними. Як зазначається у матеріалі Reuters, Володимир Путін не налаштований на конструктивний діалог і готується до нового витка конфлікту, ключовою метою якого є остаточне захоплення Донбасу. У той час як Київ та його союзники вибудовують стратегію примусу Москви до реальних, а не ультимативних переговорів, ситуація на фронті вимагає негайних рішень.
Стратегія виснаження та нові загрози
Джерела в оточенні Кремля вказують, що російський диктатор демонструє абсолютно безкомпромісну позицію. Для нього встановлення контролю над усім Донбасом є принциповою та безальтернативною ціллю. Будь-які мирні ініціативи, що надходять із Москви, є лише тактичним маневром. Більше того, для реалізації своїх планів Кремль готовий до крайніх внутрішньополітичних кроків, зокрема до оголошення нової хвилі мобілізації, щоб компенсувати колосальні втрати та прорвати оборону ЗСУ.
Поки окупанти намагаються тиснути на фронті, Україна системно знищує їхню ресурсну базу. Як ми писали раніше у статті про паливну кризу в РФ, удари по НПЗ обнулили експортний потенціал російського дизеля, що значно ускладнює логістику ворога.
Дипломатичний вимір та роль партнерів
Перший заступник керівника Офісу президента України Сергій Кислиця зауважив, що переговори з РФ зазнали еволюції. Якщо у 2025 році в Стамбулі це були лише зустрічі з обміном позиціями, то у 2026 році формат трансформувався у повноцінні тристоронні переговори. Особливо важливою стала зустріч президентів України та США в Анкарі, яка принесла позитивні зрушення, зокрема в отриманні ліцензій на системи Patriot.
Критичні два місяці
Президент Чехії Петр Павел акцентує увагу на часовому вікні: Україна та західна коаліція мають приблизно два місяці, щоб підготуватися до нової ескалації. Цей час має бути використаний для максимального збільшення постачання боєприпасів та систем ППО. Сьогоднішня стратегія Києва — це примус до миру через силу. Оскільки дипломатичні заклики на Путіна не діють, саме знищення військових складів та стратегічних об’єктів стають головними інструментами української дипломатії.
Успіх цієї стратегії залежить від того, чи встигнуть західні союзники надати необхідний ресурс для відбиття чергової хвилі російської навали, поки Кремль знову намагається поставити світ перед фактом своєї військової переваги.