Поминальні дні (Проводи, Радониця), що традиційно слідують за Великоднем, століттями залишалися непорушною традицією для українців — часом єднання родин та вшанування пам’яті предків. Проте у 2026 році, на п’ятому році повномасштабного вторгнення Росії, цей сакральний ритуал опинився під безпрецедентною загрозою. Агресор цинічно перетворив місця скорботи на мішені, зробивши кладовища зонами підвищеної небезпеки, де замість спокою на відвідувачів чатують міни, нерозірвані снаряди та смертоносні дрони.
За офіційними даними, оприлюдненими 17 квітня першим заступником начальника Департаменту превентивної діяльності Національної поліції України Анатолієм Серединським, близько 1000 кладовищ по всій країні наразі суворо заборонені для відвідування. Це масштабне обмеження передусім стосується територій, що знаходяться у безпосередній близькості до лінії зіткнення та кордону з РФ: Херсонської, Чернігівської, Донецької, Запорізької та Луганської областей. Відповідні розпорядження вже ухвалені військовими адміністраціями цих регіонів.
Причини таких радикальних кроків є суто прагматичними та життєво необхідними. По-перше, цвинтарі на деокупованих та прифронтових територіях щільно заміновані. Робота вибухотехніків у таких місцях є надзвичайно складною: металеві огорожі, хрести та пам’ятники створюють сильні перешкоди для міношукачів, через що саперам доводиться обстежувати територію практично вручну. По-друге, будь-яке скупчення людей автоматично стає ціллю для ворожої розвідки. Російські військові, фіксуючи масові зібрання через безпілотники, можуть розцінити їх як військове угруповання та завдати артилерійського чи ракетного удару. У дні, коли окупанти влаштовують масований терор, що детально розібрано у матеріалі Екоцид та 172 дронів: аналіз масованої атаки РФ на Україну 17 квітня, ризик застосування ударних дронів-камікадзе проти цивільного населення зростає до критичних позначок.
Проте небезпека загрожує не лише мешканцям прифронтової зони. Російська тактика ведення війни передбачає цілеспрямоване знищення не лише інфраструктури, але й національної пам’яті. Яскравим і трагічним прикладом цього став інцидент 3 квітня 2026 року, коли російський ударний безпілотник впав безпосередньо на територію Національного військового меморіального кладовища поблизу Києва. Атака сталася за лічені години до початку церемонії прощання з невпізнаними українськими захисниками. Внаслідок падіння уламків було пошкоджено адміністративну будівлю та інші об’єкти меморіалу. Подібний вандалізм з повітря зафіксовано і в Харкові, де російська керована авіабомба нещодавно понівечила міське кладовище, зруйнувавши десятки могил.
Відповідь України на такі методи агресора полягає як у посиленні оборонних можливостей, так і у перенесенні бойових дій на територію ворога, про що йдеться у нашій аналітиці Асиметрія війни: як Україна відповідає на рекордний терор Росії та переносить бойові дії в тил ворога. Тим часом усередині країни правоохоронці закликають громадян адаптуватися до нових реалій.
Національна поліція з 17 квітня перейшла на посилений режим несення служби. Патрулі чергуватимуть поблизу відкритих цвинтарів, контролюючи безпеку дорожнього руху та запобігаючи паніці у разі повітряної тривоги. Правоохоронці наполегливо просять українців утриматися від відвідування закритих локацій. У разі виникнення загрози обстрілу чи атаки дронів під час перебування на відкритому кладовищі, експерти радять негайно лягти на землю, шукаючи заглиблення або міцні бетонні конструкції для захисту, адже повноцінних укриттів на таких об’єктах зазвичай немає. Якщо ж ви помітили підозрілий або вибухонебезпечний предмет — категорично заборонено його торкатися. Необхідно негайно відійти на безпечну відстань та зателефонувати до поліції або ДСНС.
Сьогодні українцям доводиться шукати нові формати скорботи. Вшанувати пам’ять близьких можна молитвою вдома чи в храмі, запаленням свічки або донатом на Збройні Сили України в ім’я померлого. Збереження власного життя у цій війні — це найбільша шана, яку живі можуть віддати тим, кого вже немає поруч.