Мешканці одного з мікрорайонів російського Іркутська записали відчайдушне відеозвернення до владної верхівки РФ, в якому висловили готовність звернутися за допомогою до Китаю. Як повідомляє незалежне видання ASTRA, громадяни країни-агресорки вже не вірять у спроможність своєї влади забезпечити базові потреби населення. Проблема полягає у замороженому будівництві шкіл та дитячих садочків, яке не рухається з місця протягом п’яти років, попри численні звернення до місцевих чиновників та особисто до Путіна.
Ситуація в Іркутську ілюструє глибоку кризу внутрішньої політики Кремля. Поки федеральний центр витрачає колосальні ресурси на військові авантюри та експансіоністські проєкти, внутрішня інфраструктура Російської Федерації занепадає. Іронічно, що жителі регіону пропонують міністру закордонних справ РФ Сергію Лаврову звернутися до голови КНР Сі Цзіньпіна з проханням профінансувати будівництво соціальних об’єктів. За їхніми словами, це цілком вписується в концепцію «активного розвитку культурних зв’язків» з Пекіном. Більше того, громадяни заявили про готовність вивчити китайську мову, вважаючи це чи не єдиним реальним шляхом розвитку в умовах, коли пріоритети Москви зосереджені далеко за межами власних регіонів.
Цей інцидент яскраво підсвічує економічну та геополітичну залежність Росії від свого «стратегічного партнера». Раніше експерти вже зазначали, що енергетична кабала та продаж газу Китаю зі знижкою стають новою реальністю для російської економіки. Замість добробуту власних громадян, Кремль дедалі більше потрапляє у васальну залежність від Піднебесної.
Варто нагадати, що на міжнародній арені позиція Пекіна стає все більш обережною. Нещодавно з’явилася інформація про те, що лідер КНР висловлював скепсис щодо стратегічної доцільності дій Путіна, натякаючи, що той може «пошкодувати про вторгнення». Тим часом міжнародні спостерігачі відзначають, що надія на Пекін у питанні припинення війни залишається примарною, адже інтереси Китаю полягають у максимальному ослабленні Росії та її перетворенні на сировинний придаток. Іркутський кейс є лише лакмусовим папірцем, що доводить: російська провінція вже почала психологічну та політичну адаптацію до життя під «китайським наглядом», бачачи в ньому єдину альтернативу внутрішньому краху.