Кремль посилює безпрецедентний тиск на білоруський режим, вимагаючи надання території РБ для розгортання повномасштабного другого фронту проти України та проведення гібридних атак на країни НАТО, повідомляє The Wall Street Journal. Ця стратегія, що активізувалася на тлі сповільнення російського наступу на Донбасі, ставить Олександра Лукашенка перед складним вибором між залишками суверенітету та повною економічною залежністю від Москви.
За даними західних розвідок, Кремль переслідує три ключові цілі. По-перше, це використання білоруського повітряного простору як сталого плацдарму для постійних атак дронами-камікадзе. По-друге, розширення лінії фронту в бік західних регіонів України, щоб розпорошити резерви ЗСУ. По-третє, систематичні провокації проти країн Альянсу, зокрема Польщі, для перевірки стійкості колективної безпеки. Враховуючи динаміку регіональної напруги, ситуація залишається вкрай нестабільною, про що детально йдеться у матеріалі про ультиматум Зеленського для Мінська.
Основним важелем впливу Москви залишається фінансова допомога. Без російських дотацій економіка Білорусі опиниться на межі колапсу, що робить позиції Лукашенка вкрай вразливими. Головним комунікатором кремлівської волі виступає посол Борис Гризлов, який через прямі контакти з диктатором транслює вимоги Путіна. Варто нагадати, що напруга між Києвом та Мінськом досягла піку після заяв Зеленського про необхідність демонтажу ретрансляторів для російських дронів, розміщених у Гомельській та Брестській областях.
Нещодавні заяви Лукашенка про нібито «мирні наміри» сприймаються в офіційному Києві як черговий маневр для виграшу часу. Попри риторику примирення, об’єктивна реальність вказує на те, що білоруська логістика продовжує обслуговувати російську агресію. На фоні цих подій важливо також слідкувати за дипломатичними процесами у регіоні, зокрема, як розвивається діалог України з Польщею в умовах дипломатичної кризи. Західні експерти застерігають: доки Кремль зберігає контроль над військовою інфраструктурою Білорусі, загроза ескалації на західному кордоні України залишатиметься постійним фактором ризику для безпекової архітектури всієї Європи.