Російський диктатор Володимир Путін нещодавно озвучив чергову порцію тез щодо можливої зустрічі з президентом України Володимиром Зеленським, як повідомляє першоджерело Суспільне. За словами господаря Кремля, він готовий до переговорів у «третій країні», проте ці переговори, на його думку, мають бути не процесом пошуку миру, а «фінальною точкою» для підписання капітуляційного договору. Така риторика вкотре підкреслює, що окупаційна влада не відмовилася від своїх імперських амбіцій, а лише змінює формат маніпуляцій. Детальніше про те, чому подібні заяви є спробою легітимізувати агресію, можна прочитати у статті про риторику капітуляції Кремля.
Особливу увагу привертає цинізм Путіна щодо питання обміну полоненими. Він публічно заявив, нібито Україна відмовилася від обміну 500 осіб, проте в Офісі Президента України це офіційно спростували. Джерела підтверджують, що перемовини про обмін у форматі «1000 на 1000» тривають за посередництва США, а заяви Росії є лише спробою перекласти відповідальність за затримку процесу на українську сторону. Це типова тактика дезінформації, що використовується для дестабілізації суспільства. Більше того, спроби агресора нав’язати посередників на кшталт Герхарда Шредера виглядають як відверта зневага до міжнародного права та спроба створити «зручний» для Москви переговорний майданчик.
Варто нагадати, що позиція Києва залишається незмінною: жодних перемовин у Москві бути не може, а будь-які контакти мають базуватися на деокупації територій та повазі до суверенітету. Подібні дипломатичні маневри Путіна часто корелюють з ескалацією на фронті. Як ми вже аналізували раніше в матеріалі про те, чому формат перемовин з агресором залишається неприйнятним, будь-яка «тиша» чи ініціатива Кремля — це лише прикриття для накопичення сил. Росія продовжує використовувати терор як інструмент тиску, тому сприймати ці «запрошення до діалогу» як щирі — означає піддатися на черговий акт інформаційної війни. Міжнародна спільнота має чітко розуміти: поки Москва не зупинить агресію, будь-яка «фінальна зустріч» є не чим іншим, як спробою диктатора вийти з дипломатичної ізоляції, зберігаючи при цьому контроль над захопленими землями України.