Війна, постійні повітряні тривоги та тривалі відключення електроенергії не змогли зламати дух українців та їхню тягу до прекрасного. Навпаки, мистецтво стало своєрідним психологічним укриттям. За останній рік державні та комунальні театри України продемонстрували вражаючу стійкість, збільшивши кількість прем’єр на 12%, а загальну глядацьку аудиторію — на 8%.
Як повідомляє Державне агентство України з питань мистецтв та мистецької освіти, фінансові показники також б’ють історичні рекорди: доходи від продажу квитків зросли на 28% і сягнули майже 1 мільярда гривень.
Статистика незламності: від Закарпаття до прифронтових зон
Станом на 2025 рік в Україні успішно функціонують 109 державних та комунальних театрів. Це лише на один заклад менше, ніж у попередньому році. Зокрема, було ліквідовано Дніпровський міський телевізійний театр. Однак навіть ця втрата не вплинула на загальну позитивну динаміку східного регіону: кількість зіграних вистав на Дніпропетровщині зросла на 5%, а відвідуваність піднялася на 10%.
Найбільше вражає статистика з прифронтових та деокупованих територій. У той час як ворог цілеспрямовано намагається знищити нашу ідентичність — що яскраво підтверджують трагічні інциденти, коли через російські обстріли у Києві постраждала Книжкова палата України, — культурне життя в регіонах лише набирає обертів.
Неймовірне зростання кількості вистав зафіксовано на Херсонщині (+47%), Запоріжжі (+27%) та Харківщині (+19%). Також значний приріст показали культурні заклади Закарпаття (+27%) та Житомирщини (+11%). Загалом протягом року українські митці провели 27 669 вистав.
Адаптація до війни та загальний культурний ренесанс
Унікальність цієї ситуації полягає ще й у тому, в яких надскладних умовах доводиться працювати театральним колективам. Багато закладів були змушені переобладнати підвальні приміщення під безпечні сцени-укриття, щоб не переривати вистави під час повітряних тривог. Закупівля потужних генераторів дозволила зробити театри незалежними від графіків відключень світла. Актори вчать ролі під час блекаутів, а режисери адаптують класичні та сучасні п’єси до реалій воєнного часу, рефлексуючи над травмами та героїзмом нашого суспільства.
Цей театральний феномен є органічною частиною ширшого процесу культурного відродження в країні. Українці все більше цінують власне мистецтво, готові інвестувати в нього як свій час, так і кошти. Схожа масштабна тенденція спостерігається і в інших сферах культури: наприклад, нещодавно на тлі безпрецедентного буму вітчизняного мистецтва картину Марії Примаченко продали за понад мільйон гривень на благодійному аукціоні у Львові.
Крім того, театри активно займаються волонтерською діяльністю, перераховуючи значну частину прибутку від зібраного мільярда гривень на потреби Збройних Сил України. Це створює додаткову мотивацію для глядачів купувати квитки, адже кожен похід на виставу стає ще й формою донату на підтримку армії.
Експерти зазначають, що в умовах постійного стресу театр виконує надважливу терапевтичну функцію. Глядачі приходять до залів не лише за розвагою, а й за спільним проживанням емоцій, катарсисом та надією. Рекордні доходи театрів — це гучна заява про те, що нація живе, розвивається і продовжує творити навіть у найтемніші часи.