Російський диктатор Володимир Путін у черговий раз продемонстрував зростаючий рівень тривожності через власну безпеку. Як повідомляє видання «Верстка», з 1 липня набуває чинності новий указ, згідно з яким чисельність центрального апарату Федеральної служби охорони (ФСО) збільшується з 785 до 812 осіб. Це вже четверте розширення штату служби, яка відповідає за життя очільника Кремля, з моменту повномасштабного вторгнення в Україну. Для порівняння: протягом тринадцяти років, з 2010 по 2022 рік, склад апарату залишався стабільним, що свідчить про глибоку внутрішню нестабільність режиму, який дедалі більше покладається на силовиків.
Аналізуючи ці процеси, стає зрозуміло, що Кремль намагається ізолюватися від зовнішніх та внутрішніх загроз, які стають дедалі реальнішими. Посилення охорони відбувається на тлі катастрофічних втрат російської армії та економічної деградації. Поки диктатор ховається за новими шеренгами охоронців, на фронті ситуація для РФ виглядає критичною. Нещодавні події наочно демонструють, що жодна кількість охоронців не здатна зупинити реальні зміни на полі бою, такі як знешкодження російської ППО, що докорінно змінює хід війни.
Історія з роздуванням штату ФСО вкотре підтверджує параною Путіна. У той час як Україна впроваджує новітні технології та ефективні стратегії протистояння агресору, Росія інвестує колосальні ресурси в охорону «тіла» одного тирана. Це прямий наслідок стратегічної ізоляції, в якій опинилася Москва. Російське керівництво дедалі частіше змушене реагувати на небезпеки, що походять зсередини системи, де кожен новий указ про збільшення чисельності ФСО є лише спробою відтермінувати неминучий крах. Як зазначають експерти, успіхи українських захисників змушують російську верхівку панікувати та «закручувати гайки» у питаннях безпеки, проте це не скасовує факту виснаження ресурсів РФ, що яскраво описує аналіз втрат ворога на фронті.
Зрештою, розширення ФСО — це ознака того, що Кремль боїться власного народу не менше, ніж успіхів ЗСУ. Путін будує стіни, які стають дедалі вищими, але вони навряд чи зможуть захистити його від наслідків злочинної політики, що вже призвела до втрат мільйонів життів. Історичний досвід показує: коли диктатор починає перейматися виключно власним виживанням, кінець режиму стає питанням часу.