Антарктида продовжує дивувати світ своїми незвичайними природними явищами, які завдяки вітчизняним науковцям стають надбанням широкої громадськості. Цього разу команда українських дослідників, що несе постійну наукову вахту на станції «Академік Вернадський», стала свідком надзвичайно рідкісного оптичного феномену. У крижаній пустелі, де погодні та кліматичні умови змінюються з блискавичною швидкістю, їм вдалося зафіксувати так звану білу веселку. Це унікальне атмосферне явище, яке метеорологи ще називають туманною дугою, вражає своєю містичною красою та вимагає вкрай специфічних умов для своєї появи.
Про цю дивовижну подію офіційно повідомив Національний антарктичний науковий центр. На своїй офіційній сторінці дослідники опублікували рідкісні кадри, які миттєво привернули увагу не лише глобальної наукової спільноти, а й тисяч звичайних користувачів мережі. Завдяки сучасному супутниковому зв’язку вітчизняні науковці мають змогу оперативно передавати великі масиви даних та фотографій на Велику землю. До слова, безперебійний зв’язок сьогодні відіграє вирішальну роль у багатьох критичних сферах — від полярних досліджень на краю світу до військової справи. Нещодавно ми детально розповідали про те, як робота терміналів Starlink у розпорядженні ЗСУ викликає справжню паніку серед російських окупантів.
З наукової точки зору, фізична природа білої веселки кардинально відрізняється від звичної нам яскравої кольорової дуги, яка традиційно з’являється після літнього дощу. Як детально пояснюють фахівці Національного антарктичного наукового центру, ключова різниця полягає у розмірі крапель води, через які проходить сонячне проміння. Звичайна веселка формується завдяки відносно великим краплям дощу. Вони діють як крихітні природні призми, ефективно розкладаючи біле світло на чіткий спектр із семи відомих кольорів. Натомість туманна дуга виникає у середовищі, де краплі води є надзвичайно дрібними — їхній діаметр зазвичай не перевищує мікроскопічних 0,05 міліметра.
Через такі мініатюрні розміри крапель фізика оптичного процесу суттєво змінюється. Замість класичного заломлення світла (рефракції), тут на перший план виходить явище сильної дифракції. Світлові хвилі огинають ці крихітні перешкоди, і розщеплені пучки світла практично одразу ж змішуються між собою назад у єдиний потік. У результаті кольоровий спектр зливається, і людське око сприймає цю дугу просто як суцільну білу або злегка молочну смугу, що велично та загадково височіє над засніженими пейзажами Антарктики.
Проте, хоча на перший погляд така веселка здається абсолютно монохромною та безбарвною, при дуже детальному спостереженні та за певного кута падіння сонячних променів можна помітити ледь вловимі відтінки. За свідченнями українських полярників, зовнішній край туманної дуги іноді набуває дуже блідого помаранчевого забарвлення, тоді як внутрішній контур може ледь відсвічувати ніжним фіолетовим тоном. Дослідження таких природних аномалій допомагає вченим набагато краще розуміти атмосферну фізику та кліматичні зміни нашої планети. Наука ж постійно рухається вперед, відкриваючи не лише таємниці атмосфери, а й глибокі загадки людської історії. Наприклад, зовсім нещодавно світова археологічна спільнота зробила ще один вражаючий крок у вивченні минулого, коли у Туреччині дослідники знайшли 5000-річний хліб, що розкриває технології бронзової доби.
Українські експедиції мужньо продовжують свою безперервну дослідницьку роботу на станції «Академік Вернадський» навіть у найскладніші для нашої держави часи. Кожне таке спостереження, кожна зафіксована погодна аномалія — це вагомий внесок вітчизняних фахівців у глобальну наукову скарбницю людства. Біла веселка, сфотографована на холодному краю світу, стала ще одним чудовим нагадуванням про те, наскільки дивовижною, складною та багатогранною є природа нашої планети, і як важливо не припиняти її дослідження за будь-яких обставин.