Міністерство закордонних справ РФ через заяву заступника голови відомства Михайла Галузіна відверто розкритикувало плани уряду Вірменії щодо збереження членства в Євразійському економічному союзі (ЄАЕС) паралельно з курсом на зближення з Європейським Союзом. Москва класифікує таку зовнішньополітичну гнучкість як «абсолютно неприйнятну», що фактично є спробою заблокувати суверенний вибір вірменського народу.
Це загострення не є випадковим. Воно вписується у загальний тренд тиску Кремля на пострадянські країни, які намагаються вийти з-під орбіти впливу РФ. Ситуація на Кавказі стає черговим тестом на міцність державних інституцій, що нагадує аналогічні процеси, які ми спостерігаємо в контексті євроінтеграції України, про що детальніше можна прочитати у матеріалі про стратегічну підтримку Києва на міжнародній арені.
Російське керівництво, зокрема Володимир Путін, вже відкрито вдається до погроз, натякаючи на «український сценарій» для Єревана. Подібна риторика свідчить про глибокий страх Кремля перед втратою монополії на вплив у регіоні Південного Кавказу. Важливо зазначити, що Вірменія сьогодні опинилася в ситуації, коли зовнішній тиск стає інструментом внутрішньої дестабілізації. Влада у Єревані, своєю чергою, намагається маневрувати, наголошуючи на важливості виборчого процесу та суверенному праві на визначення майбутнього країни.
Агресивна позиція Росії є спробою повернути Вірменію до стану повної залежності, ігноруючи реалії сучасного світу, де економічна інтеграція з ЄС стає запорукою стабільності. Експерти наголошують, що подібні погрози РФ лише підкреслюють слабкість її власних позицій та втрату «м’якої сили». Фактично, Москва намагається карати країни за їхнє прагнення до демократії та ринкової економіки, використовуючи ЄАЕС як інструмент геополітичного контролю.
Для Вірменії цей період стає переломним. Курс на Європу, незважаючи на шалений опір Москви, залишається для багатьох вірменів єдиним шляхом гарантування безпеки та процвітання. Світ уважно спостерігає за цією протидією: чи зможе Єреван вистояти під тиском «братньої» держави, чи стане черговою жертвою імперських амбіцій Кремля, які вже неодноразово призводили до конфліктів у регіоні.
Зрештою, стратегія РФ залишається незмінною: залякування та економічний шантаж. Однак, історія показує, що насильницьке утримання у своїй «сфері впливу» лише прискорює віддалення таких країн від Москви, роблячи курс на євроінтеграцію незворотним.