Світ продовжує спостерігати за ескалацією гібридної агресії Російської Федерації. Останні події яскраво свідчать про те, що поле бою для Кремля вже давно не обмежується лінією фронту. Зокрема, розстріл мирних жителів у Києві 18 квітня 2026 року, який Служба безпеки України оперативно кваліфікувала як терористичний акт, забрав життя сімох людей та був спрямований на створення атмосфери паніки у столиці. За даними слідства, 58-річний нападник Дмитро Васильченков мав тісні зв’язки з Росією: він народився в Москві, проживав на території РФ у 2015–2017 роках, а його батько викладав у Рязанському училищі ВДВ.
Чи мав стрілець безпосередніх російських кураторів, остаточно з’ясує слідство. Однак цей інцидент (як і нещодавнє затримання озброєного чоловіка у Києві, коли столиця лише почала оговтуватися після кривавого теракту) демонструє класичну логіку гібридної війни: дестабілізація глибокого тилу та створення відчуття тотальної небезпеки далеко від передової. Такі удари підривають довіру до інституцій, провокують критику дій правоохоронців і посилюють внутрішню напругу. У пропагандистському полі подібні трагедії негайно використовуються для ілюстрації нібито “слабкості держави”.
Звісно, такі терористичні атаки не змінюють конфігурацію на лінії зіткнення, але вони б’ють по психологічній стійкості українського суспільства. Журналістка та психологиня Лариса Волошина у своєму нещодавньому інтерв’ю наголошує, що це є втіленням концепції гібридної війни начальника Генштабу РФ Валерія Герасимова. Вона нагадує, що класична війна має чотири виміри: конвенційний, інформаційний, економічний та дипломатичний. Суть “геніальної” ідеї Герасимова полягає в зміщенні фокусу з реального поля бою на інформаційно-дипломатичну площину. “Ми запускаємо пропаганду, малюємо картинку, а потім тиснемо за допомогою своєї дипломатії”, — пояснює експертка логіку агресора.
Як Москва використовує зовнішні фактори
Ця стратегія забезпечує Росії асиметричну перевагу: їй не обов’язково перемагати у відкритому бою, достатньо посіяти хаос. Важливим елементом є заперечення своєї причетності — довести прямий зв’язок диверсантів із російськими спецслужбами часто буває складно. До того ж демократичні, відкриті суспільства є особливо вразливими до інформаційних спецоперацій ворога (яскравий приклад — коли кібершахраї розсилають фейкові листи від імені Кирила Буданова).
Окремим фронтом для Кремля є вплив на західні політичні процеси. Росія намагається експлуатувати внутрішні суперечності у США та Європі. У цьому контексті активно використовується фактор Дональда Трампа. Росія прагне просунути ідею “мирної угоди” без перемоги України, що фактично легалізує окупацію територій, а також намагається розхитати санкційний тиск, відвертаючи увагу Заходу на інші глобальні кризи, наприклад, довкола Ірану. Мета — створити ілюзію непереборної “втоми Заходу від України”.
Що Україна та Європа можуть цьому протиставити?
Протидія такому гібридному наступу вимагає комплексного підходу. Передусім ідеться про безпекову стійкість: посилення роботи контррозвідки, контроль за обігом зброї, швидке реагування поліції та розвиток систем цивільного захисту. Професор кафедри політології Національного університету “Києво-Могилянська академія” Олексій Гарань наводить приклад країн Азії, де заходи безпеки (наприклад, рамки металошукачів у метро) є нормою через страх терактів. “Ми живемо в час війни, зброя розповзається, і суспільство має бути готовим. Багато людей досі не знають, як надати первинну медичну допомогу, а це необхідно і під час російських обстрілів, і під час можливих терактів чи нападів з ножем”, — застерігає професор.
Другим важливим елементом є інформаційна оборона та підтримка незалежних медіа, а також швидка комунікація з боку влади. Економічний тиск на ворога, збереження санкцій, особливо проти російської нафти, залишаються критично важливими. Зрештою, запорукою виживання та перемоги у гібридній війні є політична єдність України з її західними союзниками та розвиток власної оборонної промисловості.