Скидки на російську нафту марки Urals в індійських портах зросли до понад 10 доларів за барель відносно еталонної Brent, про що повідомляє Reuters. Це свідчить про зміну кон’юнктури глобального енергетичного ринку та послаблення позицій Росії як ключового постачальника для азійських гігантів.
Аналітики пояснюють таку динаміку двома основними чинниками: відновленням стабільних поставок з країн Близького Сходу та Ірану, а також загальним падінням попиту з боку великих НПЗ. Ще кілька місяців тому, навесні 2026 року, російська нафта торгувалася з премією до Brent через геополітичні загострення, проте наразі цей «запас міцності» вичерпано. Сьогодні азійські покупці мають значно ширший вибір, що змушує Москву відчайдушно демпінгувати, щоб зберегти хоча б мінімальні обсяги експорту.
Ситуація ускладнюється для Кремля й тим, що внутрішня енергетична інфраструктура РФ продовжує перебувати під постійним тиском. Стратегічні удари по логістиці ворога, включаючи ключові нафтопереробні заводи, призвели до суттєвого дефіциту пального всередині самої Росії. Це створило парадоксальну ситуацію: країна, яка є одним із найбільших експортерів нафти у світі, змушена шукати шляхи імпорту бензину, зокрема з тієї ж Індії, яка переробляє куплену за безцінь російську нафту.
Китай, інший головний споживач, також демонструє прагматизм, поступово нарощуючи закупівлі близькосхідної сировини, що позбавляє Росію можливості диктувати умови. Російська Федерація виявилася затиснутою між «молотом» ефективних атак на свої НПЗ та «ковадлом» обмежених ринків збуту в Азії. Це змушує Кремль переходити до ручного управління паливним ринком, що є ознакою системної кризи. Відсутність довгострокових контрактів на вигідних умовах свідчить про те, що «нафтова голка» для російської економіки стає дедалі тоншою, а економічна ізоляція — глибшою, навіть попри спроби маскувати проблеми шляхом експортних маніпуляцій.