Напередодні 9 травня у дипломатичних колах виник серйозний ажіотаж через наміри прем’єр-міністра Словаччини Роберта Фіцо відвідати Москву. Як зазначає словацьке видання Marker (https://marker.sk/spravy/4286/fico-zrejme-nesie-do-moskvy-odkaz-od-zelenskeho), державний секретар МЗС Словаччини Растислав Хованець допустив, що під час візиту Фіцо може передати Володимиру Путіну певне послання від Президента України Володимира Зеленського. Цей крок, попри його неоднозначність, викликав дискусію про роль європейських лідерів у пошуку шляхів до завершення війни.
За словами Хованця, мета Фіцо — не лише участь у меморіальних заходах, а й отримання «цінної інформації» від Кремля щодо того, як саме диктатор бачить перспективу завершення бойових дій. Чи справді це крок до миру, чи лише чергова гра на публіку? Варто нагадати, що в Кремлі вже неодноразово використовували подібні «мирні ініціативи» для прикриття своїх справжніх намірів, про що ми детально писали в матеріалі про ознаки бажання ворога лише отримати «перепочинок», а не реальне припинення агресії.
Позиція словацького МЗС полягає в тому, що Європа повинна бути активним учасником будь-якого переговорного процесу. «Європейські політики мають бути за столом переговорів, де буде укладено мирну угоду», — наголосив Хованець. Проте експерти застерігають: довіра до подібних візитів вкрай низька. Кремль продовжує свою стратегію терору, і жодні особисті послання не здатні зупинити агресора, поки він не відчує реальну силу опору. Як показує досвід, навіть попри гучні заяви, реальні бойові дії не зупиняються — про це свідчить і ситуація з масованими атаками дронів, що тривають попри будь-які дипломатичні маневри.
Сам Роберт Фіцо заявив, що не братиме участі у військовому параді, обравши лише церемонію покладання квітів. Такий «дипломатичний шпагат» демонструє спробу Словаччини балансувати між партнерами в ЄС та прагненням зберегти канали комунікації з РФ. Однак у світлі останніх зустрічей Зеленського та Фіцо, де словацький прем’єр визнав, що жодне мирне угода з Росією неможлива без згоди України, залишається відкритим питання: чи стане цей візит проривом, чи залишиться лише черговим протокольним заходом, який не вплине на хід війни? Час покаже, чи є ці наміри спробою конструктивного діалогу, чи лише спробою додати ваги власній політичній фігурі на міжнародній арені.