Поки ми читаємо Кіосакі та Карнегі — є власна карколомна українська історія успіху, яку ви, мабуть, ніколи не чули
Не квилити, не нарікати, а працювати і добрим ділом підіймати українське ім’я в світі.
— Петро Яцик, мультимільйонер, меценат
Книжкові полиці переповнені Робертом Кіосакі, Дейлом Карнегі, Наполеоном Гілом. Ми знаємо до дрібниць біографії Генрі Форда, Стіва Джобса, Ілона Маска. Але є в українській історії постать, чий шлях більш карколомний і вражаючий — і про яку більшість українців майже нічого не знає.
Його звати Петро Яцик. Він народився в бідній селянській родині на Львівщині, пережив польську, радянську і німецьку окупації, виїхав до Канади з 7 доларами в кишені — і став мультимільйонером та одним із найвидатніших українських меценатів XX століття.
З нуля до мільйонів: шлях без зв’язків і корупції
Петро Яцик народився 7 липня 1921 року. Батько — неписьменний, мати закінчила три класи. Коли підлітком Петро втратив батька — вся відповідальність за сім’ю з семи дітей лягла на його плечі.
Під час Другої світової він не вступив у комсомол, чим перекреслив кар’єру. Удень працював на молочному підприємстві, увечері допомагав воякам УПА. Коли в 1944-му повернулась радянська влада — зрозумів: залишитись означає арешт. Виїхав на захід.
У 1947 році він прилетів до Канади з сімома доларами в кишені. Два з них витратив на таксі, п’ять — на кімнату. І одразу пішов мити посуд у ресторан.
Його бізнес-шлях: посудомийник → розбирав м’ясо → молокозавод → українська книгарня → меблевий магазин → будівництво → президент компанії Proban Investment Limited → мультимільйонер.
Чому ми бідні — і що з цим робити
Яцик не давав солодких порад. Його погляд на українську ментальність був гострим і незручним. Але саме це робить його слова безцінними.
- Страх перед ризиком — наше головне гальмо. Найбільший стоп для українського підприємця — не відсутність грошей, а нездатність ризикувати.
- Гроші — це інструмент, а не мета. Він мислив грошима як ресурсом, який треба вкладати у щось більше — освіту, культуру, націю.
- Репутація — понад усе. «Якщо я вчиню правильно, цього ніхто не запам’ятає. Якщо неправильно — цього ніхто не забуде».
- Ми не вміємо об’єднуватись. Він не знав жодного спільного українського підприємства в діаспорі, яке би працювало стабільно.
- Політика без економіки — пуста балаканина. Революції дають кров і руйнацію. Лише реформи і підприємництво будують країну.
Меценат, який обрав університети замість церков
Яцик зробив те, чого не робив ніхто до нього: замість будувати нові церкви — вкладав гроші в науку. Він фінансував Інститут українських студій при Гарвардському університеті, переклади праць Грушевського англійською, українські лекторії по всьому світу.
Українська діаспора за 35 років витратила $482 млн на церкви і лише $5 млн — на університетську науку. Яцик вважав це трагічною помилкою.
У 1999 році він заснував Міжнародний конкурс знавців української мови імені Петра Яцика — і цей конкурс існує донині. Стоячи в 2001 році перед переможцями першого конкурсу в Національній філармонії, він не міг стримати сліз.
Передбачення, що звучать пророче сьогодні
Змінити ситуацію в Україні можна лише двома шляхами. Перший — революція, це море крові і руйнація. Другий — реформи. Він довгий, тернистий, але єдино цивілізований.
— Петро Яцик
Він говорив це ще до Помаранчевої революції. Україна пройшла щонайменше дві революції — і досі шукає відповідь на питання, яке Яцик поставив півстоліття тому.
Книга Михайла Слабошпицького «Українець, який відмовився бути бідним» — це не черговий ополіскувач із полиці «Бізнес і успіх». Це живий, болючий і надихаючий документ епохи — про людину, чий шлях актуальніший сьогодні, ніж будь-коли.