Уряд Великої Британії ухвалив суперечливе рішення дозволити імпорт авіаційного та дизельного палива, виробленого за кордоном із російської нафти, про що повідомляє Reuters. Цей крок, що супроводжується видачею ліцензій на транспортування СПГ із проєктів «Сахалін-2» та «Ямал», є вимушеною реакцією на глобальну енергетичну кризу, спричинену ескалацією на Близькому Сході та блокуванням Ормузької протоки.
Економічна стратегія Лондона наразі виглядає як спроба збалансувати між глобальним санкційним режимом та нагальною потребою захистити власну економіку від інфляційного шоку. Офіційний Лондон посилається на продовження Сполученими Штатами винятків із санкцій, що де-факто дозволяє світовому ринку споживати ресурси РФ, перероблені в третіх країнах. Це створює небезпечний прецедент, адже поки світ шукає способи обмежити доходи Кремля, як це описано у матеріалі про санкційні дірки, фактична залежність від енергоносіїв залишається критичною.
Ситуація на Близькому Сході загострила дефіцит енергоресурсів, що призвело до падіння показників на британському ринку праці та зростання вартості життя. Спроба уряду пом’якшити це шляхом легалізації «сірих» поставок виглядає логічною з точки зору внутрішньої політики, проте створює серйозні дипломатичні ризики. Раніше аналітики вже звертали увагу на те, як Кремль використовує такі шпагати для маніпуляцій, наприклад, через енергетичну кабалу Китаю, намагаючись знайти нові ринки збуту.
Критичним залишається питання ефективності західних обмежень. Якщо провідні економіки світу продовжують точкові послаблення заради власної стабільності, це дає Росії простір для фінансування своєї агресивної політики. Лондон опинився перед вибором: допустити різке зростання цін, що загрожує соціальною нестабільністю, або продовжувати опосередковано фінансувати російську нафтову галузь. До 1 січня 2027 року, поки діятиме ліцензія на російський газ, Британія намагатиметься знайти альтернативні логістичні шляхи, проте наразі геополітична реальність диктує правила, де енергетична безпека виявляється пріоритетнішою за санкційну принциповість. Така політика демонструє крихкість західної єдності та успішність російської стратегії з розмивання санкційного тиску.