Російське військове командування змушене коригувати свої стратегічні цілі на Донеччині через значний опір Сил оборони України та брак наступальних ресурсів. Як зазначається у новому звіті американського Інституту вивчення війни (ISW), окупаційні війська змістили пріоритет на захоплення Костянтинівки після того, як зіткнулися з серйозними труднощами у просуванні на Слов’янськ. Аналітики вказують на те, що амбітні плани Кремля щодо швидкого прориву оборонних рубежів натрапили на запеклий опір українських захисників, що змусило ворога переглянути тактичні плани безпосередньо на полі бою.
За даними експертів, наступальна кампанія ворога навесні-влітку 2026 року розпочалася з серії масштабних механізованих атак у районі Лиману. Це свідчило про первинний намір російського командування розвинути наступ на Слов’янськ із північно-східного напрямку. Проте спроби окупантів досягти тут вагомих успіхів виявилися марними. Зіткнувшись із ешелонованою обороною ЗСУ, ворог зазнав серйозних втрат і змушений був зупинити активне просування, перенаправивши основні зусилля південніше. Це відбувається на тлі того, що загальна рекордна інтенсивність боїв виснажує ресурси обох сторін, але для загарбників вона обертається колосальними втратами у живій силі та техніці.
Окремим чинником, що обмежує спроможності РФ, є структура командування та розподіл сил. Зона відповідальності російського угруповання військ «Захід», яка простягається від Куп’янського до Лиманського напрямків, наразі перевантажена. Окупанти не мають достатнього потенціалу для ведення скоординованого наступу на Слов’янськ, оскільки паралельно намагаються утримувати позиції та атакувати на Куп’янському та Борівському напрямках. Більше того, нещодавні локальні контратаки українських сил на Борівському напрямку змусили росіян обирати між утриманням поточних рубежів та спробами штурмувати позиції на північ і північний захід від Лиману. У таких умовах логістичне забезпечення агресора постійно перебуває під загрозою, чому активно сприяє логістичний зашморг ЗСУ, який паралізує постачання ворога на різних ділянках фронту.
В ISW вважають, що хоча російська армія й може досягти певних тактичних успіхів у районі Костянтинівки до кінця літа 2026 року, будь-які глибокі оперативні прориви є малоймовірними. Російські підрозділи намагатимуться проникати на околиці міста та закріплюватися в окремих кварталах, проте це коштуватиме їм величезних втрат. Зокрема, фортифікаційні споруди української армії навколо так званого “поясу фортець” створювалися роками, враховуючи особливості рельєфу та урбанізованої місцевості. Костянтинівка залишається одним із ключових логістичних та оборонних вузлів, штурм якого «в лоб» вимагатиме від агресора залучення резервів, які наразі розпорошені по інших гарячих точках фронту. Спроби 3-ї армії РФ, яка діє на північний схід від Костянтинівки, витіснити ЗСУ з Часового Яру, також мають обмежений успіх. Без повного контролю над цим плацдармом окупанти не зможуть здійснити повноцінне оточення Костянтинівки з півночі.
Таким чином, поточна ситуація демонструє черговий тупик для російського генералітету. Замість масштабного охоплення «поясу фортець» Донеччини (Слов’янськ — Краматорськ — Дружківка — Костянтинівка), ворог втягується у виснажливі міські бої за окремі населені пункти. Експерти наголошують, що навіть за умови часткового просування загарбників, кожна завойована вулиця коштуватиме їм тижнів боїв та тисяч життів солдатів, що суттєво підірве їхній загальний потенціал на осінньо-зимовий період. Це грає на руку українським силам, які продовжують перемелювати наступальний потенціал ворога на підготовлених оборонних рубежах.