Російський державний гуманітарний університет (РДГУ) оголосив про пошук наукового співробітника для дослідження генеалогічного дерева та історії роду російського диктатора Володимира Путіна. Як повідомляє незалежне видання Meduza, майбутній дослідник аналізуватиме біографії предків очільника Кремля у період другої половини XIX — початку XX століття. Тема наукової роботи сформульована як «Колективна біографія членів роду Путіних у пореформеній Росії (1861–1917 роки): перехід від землеробства до дрібного міського підприємництва». На цю псевдонаукову ініціативу, яка триватиме до липня 2027 року, виділяють скромний оклад у розмірі близько 82 тисяч рублів на місяць.
Спроба штучно створити та легітимізувати історичний міф навколо постаті диктатора є класичним інструментом автократичних режимів. Російська пропаганда роками намагається сконструювати сакральний образ Путіна, трансформуючи його звичайне селянське походження у величну династичну хроніку. Проте історичні факти постійно суперечать офіційним заявам самого диктатора. Наприклад, державні архіви зберігають записи, де його дід, Спиридон Путін, фігурує як звичайний селянин, охрещений у Тверській губернії. Сам же очільник РФ неодноразово стверджував, ніби його дід народився у Санкт-Петербурзі й працював особистим кухарем Володимира Леніна та Йосипа Сталіна. Такі розбіжності підкреслюють намагання Кремля «переписати» генеалогію під потреби поточної ідеології.
Ця ідеологічна міфологізація є частиною ширшої імперської експансії Росії, яка прагне знищити суверенітет сусідніх держав і переписати історію цілих регіонів. Намагання довести історичну винятковість російського лідера безпосередньо корелюють із його агресивною зовнішньою політикою та спробами відновити колишній радянський чи царський вплив. Сусідні країни першими відчувають на собі наслідки цієї імперської одержимості Кремля, що детально описано у нашому матеріалі Погрози Кремля на адресу Вірменії: Чому безпека сусідів РФ стає спільним викликом для всієї Європи. Внутрішня сакралізація влади у Кремлі служить ідеологічним виправданням для зовнішнього терору, залякування та військових вторгнень.
Проте, поки російські університети витрачають державні кошти на пошуки «шляхетного» коріння диктатора, реальність на фронті та в тилу РФ виглядає зовсім інакше. Поки Кремль намагається збудувати ідеологічний фасад, економіка та військова машина окупантів зазнають серйозних ударів. Ефективні дії Збройних Сил України, зокрема стратегія далекобійного виснаження: як українські «мідлстрайки» руйнують логістику та обороноздатність РФ, демонструють справжню крихкість путінського режиму. Символічні спроби звеличення роду диктатора є лише спробою відвернути увагу російського суспільства від системних поразок і втрати контролю над власною безпекою.
Наукові дослідження селянського роду Путіних у сучасній Росії, ймовірно, будуть піддані жорсткій політичній цензурі та умисним фальсифікаціям на користь іміджу вождя. Адже реальна, неприкрашена історія звичайних селян-кріпаків погано вписується у концепцію «великого та непогрішимого лідера», яку так ретельно вибудовує адміністрація президента РФ для внутрішнього споживача. Зрештою, цей проект РДГУ є ще одним яскравим доказом того, що російська гуманітарна наука остаточно втратила об’єктивність і перетворилася на черговий інструмент обслуговування особистих фантазій, історичних комплексів та імперських амбіцій чинного диктатора.