Один із ключових нафтопереробних активів Російської Федерації — завод «Лукойл-Нижегороднафтеоргсинтез» (NORSI) — опинився на межі масштабної кризи після влучання безпілотника, про що повідомляє Reuters. Атака, зафіксована 20 травня, призвела до зупинки половини виробничих потужностей підприємства, що є критичним ударом по нафтовому сектору агресора.
Згідно з технічними даними, на заводі було виведено з ладу установку первинної переробки АВТ-6. Цей об’єкт забезпечував 53% загальної потужності НПЗ, а це приблизно 25,7 тисячі тонн нафти на добу. Наслідки інциденту виявилися миттєвими: компанія була змушена припинити випуск мелкооптових партій пального та зупинити продаж бензину на біржових майданчиках. Враховуючи, що NORSI є другим за обсягами виробником бензину в РФ із загальною переробною потужністю 16 млн тонн на рік, такий збій створює ланцюгову реакцію в паливному балансі країни.
Аналітики зазначають, що російська енергетика сьогодні перебуває у вкрай вразливому стані. Постійні атаки на інфраструктуру змушують Кремль шукати шляхи виходу з ситуації, проте системний дефіцит ресурсів стає неминучим. Більше того, цей інцидент є частиною ширшої тенденції, про яку ми вже писали у нашому матеріалі про крах «енергетичної наддержави», де стає очевидним: внутрішній ринок РФ не витримує тиску санкцій та військових втрат.
Ситуація на ринку пального загострюється і в інших регіонах. Після серії успішних операцій Сил оборони по об’єктах у Нижньому Новгороді, Ярославлі та Самарській області, спостерігається значне зростання дефіциту нафтопродуктів. Регіональні ринки, як-от Рязанська область, вже відчувають перші ознаки «паливної лихоманки». У той час, як пропаганда намагається замовчувати масштаби збитків, реальні цифри зупинок на НПЗ свідчать про глибоку кризу, яку неможливо подолати лише шляхом адміністративного регулювання цін.
Важливо розуміти, що кожен подібний удар — це не лише економічна втрата для компаній типу «Лукойл» чи «Роснефть», а й пряме обмеження логістичних спроможностей російської окупаційної армії. Обмеження доступу до високооктанового палива ускладнює ротацію техніки та забезпечення фронту, що змушує військове керівництво РФ коригувати свої плани. На фоні цього, внутрішня нестабільність у Росії лише зростає, підживлюючи загальний соціальний запит на завершення конфлікту. Поки керівництво РФ намагається балансувати між потребами фронту та внутрішнім споживанням, енергетична інфраструктура продовжує ставати мішенню, яка демонструє безпорадність «другої армії світу» у захисті власних тилів.