Російський диктатор Володимир Путін під час візиту до Пекіна не зміг досягти домовленостей із лідером Китаю Сі Цзіньпіном щодо будівництва газопроводу «Сила Сибіру-2», про що повідомляє Financial Times. Цей проєкт, який Москва просуває понад десять років, мав стати стратегічним порятунком для «Газпрому» після катастрофічної втрати європейського ринку. Проте надії Кремля на швидке підписання контракту розбилися об прагматизм Китаю.
Як заявив речник Кремля Дмитро Пєсков, сторони досі не врегулювали певні «нюанси». Попри підписання 40 двосторонніх документів під час візиту, жоден з них не стосується магістрального газопроводу. Це свідчить про глибокі розбіжності між Москвою та Пекіном, де економічний інтерес Китаю бере гору над «дружбою без меж». Для Кремля цей проєкт є життєво необхідним на тлі того, як продовжується фінансова агонія Кремля, адже засекречені витрати бюджету РФ досягають історичних максимумів.
Головним каменем спотикання залишається ціна. За даними західних джерел, Пекін вимагає знизити вартість газу до рівня, близького до внутрішньоросійських тарифів — близько 50 доларів за тисячу кубометрів. Це майже в п’ять разів дешевше за поточну експортну ціну, за якою Китай купує російські енергоресурси, і у 8,5 раза менше, ніж ціни для інших закордонних клієнтів. Фактично Китай використовує слабкість Росії, вичавлюючи з неї максимальні преференції.
Зараз Росія експортує до Китаю 38 млрд кубометрів газу щорічно, що становить половину всього експорту «Газпрому». Намагаючись компенсувати втрати, Росія продовжує системно виснажувати свій військово-економічний потенціал, проте успіхи на дипломатичному фронті в Азії виглядають дедалі примарнішими. Попри агресивну риторику та спроби демонструвати геополітичну перевагу, Москва опинилася в ситуації «сировинного заручника» Пекіна. Китай чітко дає зрозуміти: газ для нього є лише одним із ресурсів, ціну на який він диктує на власних умовах.
Експерти зазначають, що навіть за умови погодження маршруту «Сили Сибіру-2», реалізація проєкту до кінця десятиліття виглядає малоймовірною. Для України це означає, що енергетична ізоляція Росії триватиме, а її здатність фінансувати агресію через продаж нафтогазових ресурсів суттєво обмежуватиметься жорсткими умовами єдиного платоспроможного покупця, яким на сході залишається лише Пекін. Водночас, зважаючи на те, що ЗСУ системно виснажують військовий потенціал агресора через удари по нафтогазовій інфраструктурі, кремлівська стратегія переорієнтації на Азію стає все більш вразливою.