Російський абсурд не знає кордонів і продовжує дивувати світ навіть за межами країни-агресора, набуваючи відверто гротескних форм. Колишній російський вчитель та співрежисер документальної стрічки «Містер Ніхто проти Путіна» Павло Таланкін відзначився вкрай неоднозначним вчинком: він приніс свою щойно здобуту статуетку «Оскар» до православної церкви в Парижі, аби провести над нею обряд освячення. Головна мета цього незвичного дійства, за словами його учасників, полягала в тому, щоб «вигнати гріхи Голлівуду» з найпрестижнішої кінонагороди світу.
Про цей курйозний та водночас глибоко показовий випадок детально розповів відомий журналіст Андрій Лошак на своїй сторінці у соціальній мережі Facebook. Сам процес освячення супроводжувався діалогами, які яскраво ілюструють глибоку мілітаризацію свідомості навіть тих росіян, які виїхали за кордон і позиціонують себе як опозиціонери до путінського режиму.
Священник, який погодився проводити обряд над кінонагородою, виправдав свої дії вельми специфічним та цинічним аргументом. «Ну, якщо там освячують ракети і бомби, то чому ми не можемо освятити нагороду за хороший фільм?» — риторично запитав служитель культу, натякаючи на поширену в Російській православній церкві практику благословення зброї масового ураження. На це Таланкін відповів з не меншим пафосом: «Так, нехай це буде наша ракета!». Після завершення химерного ритуалу інший церковнослужитель урочисто проголосив, що «всі гріхи Голлівуду вигнані» зі золотої статуетки, і тепер вона є духовно чистою. Цікаво, що після пафосної служби ставлення до «очищеної» нагороди виявилося напрочуд буденним: Таланкін піднявся на третій поверх до квартири отця Олексія, де під час традиційного чаювання омріяний десятками тисяч кінематографістів «Оскар» просто стояв на підлозі як звичайна річ.
Варто нагадати контекст самої стрічки. Документальний фільм «Містер Ніхто проти Путіна» висвітлює похмурі реалії життя в Росії після початку повномасштабного вторгнення в Україну. Павло Таланкін, ризикуючи власною безпекою, таємно фіксував процеси тотальної мілітаризації та ідеологічного зомбування дітей у системі російської шкільної освіти. Зйомки переважно проходили у депресивному провінційному містечку Карабаш, що розташоване неподалік Челябінська. Цей регіон давно відомий не лише своєю екологічною катастрофічністю, але й глибокими інфраструктурними проблемами, яскравим свідченням яких стала нещодавня аварія потяга «Челябінськ — Москва», що сталася на тлі системної деградації російської залізниці.
Зібрані Таланкіним унікальні матеріали згодом були передані американському режисеру Девіду Боренштейну. Саме він адаптував їх для західної аудиторії та написав фінальний сценарій. Завдяки цій колаборації стрічка отримала безпрецедентне міжнародне визнання: спочатку вона здобула спеціальний приз журі на престижному кінофестивалі «Санденс», згодом отримала британську премію BAFTA, а кульмінацією стала тріумфальна перемога на премії «Оскар» у номінації «Найкращий документальний фільм».
Тим часом на батьківщині режисера реакція влади була цілком передбачуваною та репресивною. Суд у Челябінську офіційно заборонив будь-який показ фільму на території Російської Федерації. У своєму рішенні місцеві судді зазначили, що картина висловлює «негативне ставлення до війни в Україні та чинної влади», що за нинішніми російськими законами прирівнюється до злочину. Ця заборона стала ще одним маркером того, що кремлівський режим намагається повністю ізолювати суспільство від об’єктивної інформації. Подібне закручування гайок відбувається паралельно з масштабними кризовими явищами в державі, які беззаперечно доводять провал «економічного дива» Путіна, перетворення країни на бензоколонку та втрату нею ключових експортних ринків.