Українські футболісти Павло Ісенко та Олександр Романчук, які наразі виступають за румунський клуб «Університатя» (Крайова), продемонстрували принципову позицію під час матчу Ліги чемпіонів, про що повідомляють офіційні джерела УЄФА. Протистояння з білоруським «Вітебськом», яке завершилося перемогою румунської команди з рахунком 1:0, стало ареною для політичного протесту проти агресії.
Ще на старті матчу українські легіонери відмовилися від традиційного рукостискання з гравцями «Вітебська». Це рішення було вмотивоване тим, що білоруський клуб неодноразово брав участь у пропагандистських заходах, які підтримують режим, співучасний у війні проти України. Кульмінацією акції став фінальний свисток: Ісенко та Романчук вийшли на поле з банером FCK PTN, висловлюючи своє ставлення до диктатора, відповідального за кровопролиття.
Трибуни румунської арени виявили неабияку солідарність з українськими спортсменами. Вболівальники підтримали акцію, вивісивши антивоєнні гасла та синьо-жовті прапори. Цей інцидент вкотре доводить: у часи великої війни спорт не може бути «поза політикою». Поки наші захисники виборюють незалежність на фронті, як, наприклад, це роблять герої з інших сфер — згадаємо альянс дронів ЄС-Україна, спрямований на технологічну перевагу над ворогом, — кожен українець на своєму місці, чи то поле стадіону, чи то кабінет міністрів, веде власну боротьбу.
Варто зазначити, що румунське суспільство залишається одним із найактивніших прихильників України в Європі. Підтримка на стадіонах підкреслює, що європейці бачать справжнє обличчя агресора, незважаючи на спроби білоруських та російських спецслужб маніпулювати громадською думкою. Подібні демарші футболістів стають важливим сигналом для міжнародної спільноти про неприпустимість нормалізації стосунків з тими, хто толерує терор. У той час як деякі питання в Україні, як-от політичний вакуум у Верховній Раді, потребують негайного вирішення, такі вчинки спортсменів на міжнародній арені є яскравим свідченням того, що український дух неможливо зламати ні вдома, ні на чужині. Це перемога не лише в грі, а й у дипломатії цінностей.